Анотація
Статтю присвячено специфіці структури джазового стандарту. Оскільки вивчення джазових форм і розуміння історичних процесів їх становлення є одним із ключових завдань початкового етапу джазової освіти виконавця, очевидна актуальність звернення до досить стислого викладення теоретичних відомостей, надання історично обумовлених особливостей затвердження основних джазових форм, ілюстрації історико-теоретичних позицій нотними прикладами. Ця статтю покликано заповнити деякі, досі не розкриті у вітчизняній джазології теми та області знань, адже до цього часу ключовим джерелом для дослідження широкого кола історико-теоретичних аспектів джазу є відома праця У. Сарджента. У комплексному викладенні теоретичного та практичного матеріалу, необхідного в роботі студента, що є підказаним багаторічним викладацьким досвідом автора статті, полягає наукова новизна. Мета і завдання – надати в комплексі (як історико-теоретичні дані, так і практичні музичні приклади) аналіз специфіки структури джазового стандарту, заснованого на двох різновидах: 12-тактовому блюзі (blues) і пісенній формі (rhythm changes), для чого охарактеризовано кожен із різновидів, розглянуто шляхи їх історичного формування, наведено нотні уривки, а також приклади відомих стандартів із книги В. Симоненка «Мелодії джазу». Методикою дослідження є комплекс принципів і підходів історико-теоретичного аналізу, що застосовуються в дослідженні різних аспектів джазової музики, при якому джазовий стандарт розглядається як сформована і усталена структура, що виникла в результаті розвитку джазу і впливу на нього різних культурних чинників (У. Сарджент, Д. Колліер, В. Конен, В. Симоненко та ін.).
Результати й висновки. Розглянувши процес експериментів і, в результаті, відточування тих джазових форм, які закріпилися в основі джазового стандарту, ми можемо підсумувати: імпровізаційність як одна з сутнісних характеристик вільного й індивідуалізованого джазового мислення, що дозволяє проявити не скуті жодними рамками фантазію, музичну винахідливість, виконавську й композиторську віртуозність, поєднується з чіткими закономірностями, які є певною базою, визнаною джазовими музикантами всього світового простору. Джазовий стандарт, заснований на універсальних, апробованих часом формах, встановив своєрідні норми музичної мови джазу, актуальні й дотепер. Його основу складають два різновиди джазових форм – 12-тактовий блюз (blues) і пісенна форма (rhythm changes); розуміння музичної специфіки цих структур – одна з основ як історико-теоретичної, так і практичної складових майстерності сучасного джазового музиканта. Адже світ джазу сьогодення, при всій увазі до національних особливостей різних музичних культур, становить єдиний, не скутий жодними обмеженнями чи перешкодами культурний простір.
Посилання
2. Конен В. Пути американской музыки : 2-е изд., перераб. Москва : Советский композитор, 1977. 445 с.
3. Марков Е. Практика джазового басового аккомпанемента : рукопись. Киев, 1989. 200 с.
4. Сарджент У. Джаз : Генезис. Музыкальный язык. Эстетика / пер. с англ. ; общ. ред. и коммент. В. Ю. Озерова; вступ. ст. В. А. Ерохина. Москва : Музыка, 1987. 296 с.
5. Симоненко В. Мелодии джаза : антология : 4-е изд., перераб. и доп. Киев : Музична Україна, 1984. 317 с.
References
1. Collier, D. (1984). The formation of jazz: a popular historical essay. A. Matveyev (Ed., Trans.). Moscow: Raduga [in Russian].
2. Konen, V. (1977). Paths of American music. Moscow: Sovetskij kompozitor [in Russian].
3. Markov, Y. (1989). Practice of jazz bass accompaniment: manuscript. Kyiv [in Russian].
4. Sargent, W. (1987). Jazz: Genesis. Musical language. Aesthetics. V. Ozerov, V. Erokhin (Eds.). Moscow: Muzyka [in Russian].
5. Simonenko, V. (1984). Melodies of Jazz. Anthology. Kyiv: Muzichna Ukraina [in Russian].