Джазовий стандарт: особливості структури

Анотація

Статтю присвячено специфіці структури джазового стандарту. Оскільки вивчення джазових форм і розуміння історичних процесів їх становлення є одним із ключових завдань початкового етапу джазової освіти виконавця, очевидна актуальність звернення до досить стислого викладення теоретичних відомостей, надання історично обумовлених особливостей затвердження основних джазових форм, ілюстрації історико-теоретичних позицій нотними прикладами. Ця статтю покликано заповнити деякі, досі не розкриті у вітчизняній джазології теми та області знань, адже до цього часу ключовим джерелом для дослідження широкого кола історико-теоретичних аспектів джазу є відома праця У. Сарджента. У комплексному викладенні теоретичного та практичного матеріалу, необхідного в роботі студента, що є підказаним багаторічним викладацьким досвідом автора статті, полягає наукова новизна. Мета і завдання – надати в комплексі (як історико-теоретичні дані, так і практичні музичні приклади) аналіз специфіки структури джазового стандарту, заснованого на двох різновидах: 12-тактовому блюзі (blues) і пісенній формі (rhythm changes), для чого охарактеризовано кожен із різновидів, розглянуто шляхи їх історичного формування, наведено нотні уривки, а також приклади відомих стандартів із книги В. Симоненка «Мелодії джазу». Методикою дослідження є комплекс принципів і підходів історико-теоретичного аналізу, що застосовуються в дослідженні різних аспектів джазової музики, при якому джазовий стандарт розглядається як сформована і усталена структура, що виникла в результаті розвитку джазу і впливу на нього різних культурних чинників (У. Сарджент, Д. Колліер, В. Конен, В. Симоненко та ін.).

Результати й висновки. Розглянувши процес експериментів і, в результаті, відточування тих джазових форм, які закріпилися в основі джазового стандарту, ми можемо підсумувати: імпровізаційність як одна з сутнісних характеристик вільного й індивідуалізованого джазового мислення, що дозволяє проявити не скуті жодними рамками фантазію, музичну винахідливість, виконавську й композиторську віртуозність, поєднується з чіткими закономірностями, які є певною базою, визнаною джазовими музикантами всього світового простору. Джазовий стандарт, заснований на універсальних, апробованих часом формах, встановив своєрідні норми музичної мови джазу, актуальні й дотепер. Його основу складають два різновиди джазових форм – 12-тактовий блюз (blues) і пісенна форма (rhythm changes); розуміння музичної специфіки цих структур – одна з основ як історико-теоретичної, так і практичної складових майстерності сучасного джазового музиканта. Адже світ джазу сьогодення, при всій увазі до національних особливостей різних музичних культур, становить єдиний, не скутий жодними обмеженнями чи перешкодами культурний простір.