Жанрові складові фортепіанного квартету та їх відображення у виконавських інтерпретаціях (на прикладі Квартету № 1 Еs-dur Людвіґа ван Бетховена)

Анотація

Актуальність теми запропонованої статті полягає в необхідності наукового вивчення жанрових складових фортепіанного квартету та їх втілення у сучасній виконавській практиці. Мета дослідження пов’язана з потребою у розкритті змістових властивостей жанру фортепіанного квартету та його опанування в наявних виконавських інтерпретаціях. Методами дослідження обрані жанрово-генетичний, що розкриває типологічну сутність фортепіанного квартету, та компаративний, який обумовлений сформульованою темою статті. Результати дослідження. Численні наукові дослідження, присвячені вивченню фортепіанного квартету, розкривають генетичну множинність даного жанру, що стає однією з його родових ознак. До них відносяться: достатня самостійність голосів, що йде від тріо-принципу; мотивна деталізація партій, притаманна струнному квартету; віртуозність у сольних епізодах, характерна для жанру інструментального концерту. Фортепіанний квартет виник 1785 року у творчості В. А. Моцарта та Л. Бетховена. Перший квартет Es-dur WoO 36 Л. Бетховена став одним із чотирьох зразків даного жанру у його творчості. Науковці вбачають у ньому риси скрипкової сонати В. А. Моцарта G-dur № 379, а саме схожість композиційного рішення, музичної форми та темпу. Проте фортепіанний квартет Л. Бетховена має інший темброво-фактурний склад, який сприяє синтезу камерно-квартетних та віртуозно-концертних властивостей, що обумовлює різні його розуміння у виконавський практиці. Колектив «Амадеус-квартет» з піаністом К. Ешенбахом трактують названий твір, враховуючи квартетну природу жанру, у вигляді рівноправної взаємодії чотирьох учасників ансамбля. Інший підхід демонструє ансамбль «Соноре», що виконує фортепіанний квартет у підкреслено віртуозній манері, демонструючи сольні можливості учасників колективу.